Історія справи
Постанова ВГСУ від 25.10.2016 року у справі №911/4248/15Постанова ВГСУ від 02.03.2016 року у справі №911/4248/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2016 року Справа № 911/4248/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М., Попікової О.В. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.05.2016р.та рішення господарського суду Київської області від 02.12.2015р.у справі№911/4248/15 господарського суду Київської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 3"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державного підприємства "Енергоринок"прозвернення стягнення на предмет застави у сумі 1 225 083,34грн. та переведення права грошової вимоги
за участю представників
позивача - Кур'ята В.В., дов. №19/3-02/141 від 19.11.2015р.;
відповідача - не з'явились;
третьої особи - Калінін М.В., дов. №01/44-845Д від 18.12.2015р.
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2015 року Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 3" про звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором № 482/31/2 від 01.09.2011 р., а саме належне відповідачу на підставі договору № 6802/02 від 25.02.2011 р., право грошової вимоги до Державного підприємства "Енергоринок" у сумі 1225083,34 грн. за продану в березні 2014 року електроенергію.
Рішенням господарського суду Київської області від 02.12.2015р. у справі №911/4248/15 (суддя Мальована Л.Я.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді - Буравльова С.І., суддів: Андрієнка В.В., Шапрана В.В.) у задоволені позовних вимог Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені вище постанову та рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача сплачений судовий збір.
У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Енергоринок" зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі позивача та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові акти залишити без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.09.2016р. колегією суддів у складі головуючого судді Акулової Н.В., суддів: Мележик Н.І., Саранюк В.І. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" було прийнято до провадження та призначено її розгляд у засіданні суду касаційної інстанції на 12.10.2016р.
За Розпорядженням Керівника апарату Вищого господарського суду України від 30.09.2016р. №08.03-04/4710 у зв'язку із звільненням судді Акулової Н.В. з посади судді Вищого господарського суду України згідно постанови Верховної ради України від 22.09.2016р., відповідно до пункту 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №911/4248/15.
На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №911/4248/15 від 30.09.2016р. для розгляду даної справи у суді касаційної інстанції було визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Попікова О.В.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.10.2016р., розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" призначено на 11.10.2016р.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.10.2016р. розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" було відкладено на 25.10.2016р.
У судовому засіданні, що відбулось 25.10.2016р., розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та третьої особи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.09.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 3" (далі - позичальник) був укладений кредитний договір № 482/31/2, відповідно до п. 2.1 якого (з урахуванням змін внесених додатковими угодами) банк зобов'язався надати на умовах вказаного Договору, а Позичальник зобов'язався отримати та належним чином використовувати та повернути у передбачені договором строки кредит у розмірі не більше 5241174 доларів США та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором (далі - кредит), з: - кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 01.09.2021р.; - сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% річних у гривні, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором. Проценти нараховуються за методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором (п. 2.7.2 кредитного договору).
Згідно п.п 3.3.1 кредитного договору визначено, що банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником взятих на себе обов'язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення, вимагати негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що підлягають сплаті за цим договором), у тому числі, але не виключно, якщо позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користування кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за цим договором.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крайміа Солар 3".
Рішенням господарського суду Київської області від 30.01.2015 р. у справі №911/5583/14, яке набрало законної сили, з ТОВ "Крайміа Солар 3" на користь АТ "Ощадбанк" було стягнуто заборгованість за кредитним договором №482/31/2 від 01.09.2011 р. в сумі 5310303,21 дол. США та 10602,89 грн., з яких: 4760921,79 дол. США прострочена заборгованість за кредитом, 420390,77 дол. США прострочена заборгованість за процентами, 9000 грн. прострочена заборгованість за комісійною винагородою, 79599,30 дол. США пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 35378,22 дол. США пеня за несвоєчасну сплату процентів, 733,39 грн. пеня за несвоєчасну сплату комісійної винагороди, 9131,56 дол. США проценти за несвоєчасне погашення кредиту, 4881,57 дол. США проценти за несвоєчасну сплату процентів, 71,50 грн. процентів за несвоєчасну сплату комісійної винагороди та 798 грн. втрат від інфляції за несвоєчасну сплату комісійної винагороди.
Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, у відповідності до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Разом з цим, судами встановлено, що 01.09.2011р. для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором №482/31/2 від 01.09.2011р., між позивачем (заставодержатель) та TOB "Крайміа Солар 3" (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав № 482/31/2 (надалі в тексті постанови - "Договір застави"), із подальшими змінами та доповненнями.
У відповідності з п. 1.1 договору застави предметом застави виступає належне заставодавцю на підставі контрактів право вимагати від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за поставлені (або такі, що будуть поставлені) боржникам товари (виконані чи надані послуги), в розмірах та в строки, передбачені умовами контрактів, укладених між заставодавцем та боржниками. У заставу за цим договором передаються як права вимоги, що належать заставодавцю в момент укладення цього договору, так і права вимоги, що виникнуть у заставодавця в майбутньому.
Згідно з п. 1.2 договору застави майнових прав сторони погоджуються з тим, що на момент укладення цього договору загальна договірна вартість предмету застави становить 1215238 Євро, що у гривневому еквіваленті складає 13972917 грн.
Як досліджено судами попередніх інстанцій, згідно із додатком № 1 до договору застави майнових прав контрактом за договором застави майнових прав є договір купівлі-продажу електроенергії № 6802/02 від 25.02.2011р., укладений між заставодавцем- TOB "Крайміа Солар 3" та контрагентом (боржником у розумінні договору застави майнових прав) Державним підприємством "Енергоринок". За вказаним договором купівлі-продажу електроенергії № 6802/2 від 25.02.2011 р. предметом застави, що передається заставодавцем банкові, виступає право грошової вимоги до ДП "Енергоринок".
Разом з тим, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, невиконання позичальником умов кредитного договору, неповернення сум кредитних коштів, несплата відсотків, комісійної винагороди, пені, а також інфляційних втрат і стали підставою для виникнення спору у даній справі та звернення ПАТ "Державний ощадний банк України" до суду з даним позовом.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
У ст.509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Предметом застави, згідно вимог ч.1 ст. 576 Цивільного кодексу України, може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
В силу приписів ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Пунктом 3.2 договору застави майнових прав передбачено, що у випадку, якщо при настанні строку виконання зобов'язання воно (зобов'язання) або будь-яка його частина не будуть виконані, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або законодавством, заставодержатель реалізує своє право застави шляхом звернення стягнення на предмет застави в порядку, визначеному цим договором.
Відповідно до пп. 5.2.3 п. 5.2 договору застави майнових прав заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна їх частина) не будуть виконані, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання заставодавцем будь-якого з своїх обов'язків, передбачених цим договором та/або кредитним договорами та/або іншими договорами з позичальником та/або майновими поручителями.
Згідно ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може здійснюватися в тому числі на підставі рішення суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Судами встановлено, що згідно витягу від 03.09.2015р. № 47775422 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, на виконання вимог зазначеної статті позивачем було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмети забезпечувального обтяження за договором застави.
Приписами статті 23 Закону України "Про заставу" передбачено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави (ч. 2 ст. 23 Закону України "Про заставу").
Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно того, що оскільки предметом застави виступає як наявне право грошової вимоги так і те, що може виникнути в майбутньому, позивач як заставодержатель за договором застави майнових прав № 482/31/2-4 від 01.09.2011 р. має право звернути стягнення як на весь предмет застави, так і на його частину.
Разом з тим, судами досліджено, що відповідно до п.6.2 договору купівлі-продажу електроенергії № 6802/02 від 25.02.2011р. при настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов'язання за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків.
Як зазначили суди попередніх інстанцій, з висновку Торгово-промислової палати України від 28.03.2014р. № 738/05-4 на території Автономної Республіки Крим з 27.02.2014р. діють обставини непереборної сили, передбачені договором №6802/02 від 25.02.2011р., які продовжують діяти і на час розгляду даної справи. Дату закінчення терміну дії обставин непереборної сили на момент видачі даного висновку встановити неможливо.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, врахувавши приписи ст.ст.509, 512, 514, 515, 525, 526, 530, 546, 572, 589, 590, ч.1 ст.612, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, ст.24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст.ст.20,23 Закону України "Про заставу", постанови Кабінету Міністрів України "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя" від 07.05.2014р. № 148 дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав №482/31/2-4 від 01.09.2011 р. у зв'язку з тим, що за умовами договору купівлі-продажу електроенергії №6802/02/02 від 25.02.2011р. ДП "Енергоринок" звільнений від виконання зобов'язання за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків.
Враховуючи викладене вище, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що у ТОВ "Крайміа Солар 3" як заставодавця за зазначеним вище договором застави майнових прав не виникло право вимоги до ДП "Енергоринок" за договором купівлі-продажу електроенергії № 6802/02 від 25.02.2011р., а також те, що відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 16.09.2015 у справі № 911/3606/13, відступленню підлягає тільки дійсна вимога, тобто право вимоги має існувати на час звернення з позовом до суду, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав № 482/31/2-4 від 01.09.2011 р. і переведення права грошової вимоги ТОВ "Крайміа Солар 3" за договором купівлі-продажу електроенергії № 6802/02 від 25.02.2011р.
Натомість, наведені у касаційній скарзі доводи, не спростовують висновків судів, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні заявником касаційної скарги норм законодавства, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових актів.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова та рішення судів попередніх інстанцій в даній справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують правильних висновків судів, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних постанови та рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2016р. у справі №911/4248/15 залишити без змін.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
О.В. Попікова